Державна податкова служба України Головне управління ДПС у Черкаській області інформує
v
Яка відповідальність передбачена за неведення обліку доходів і витрат в паперовому та/або електронному вигляді ФОП на загальній системі оподаткування?
Відповідно до п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) фізичні особи – підприємці зобов’язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет. Типова форма, за якою здійснюється облік доходів і витрат, та порядок ведення такого обліку визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Наказом Міністерства фінансів України від 13.05.2021 № 261 затверджено Типову форму, за якою здійснюється облік доходів і витрат фізичними особами – підприємцями і фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядок її ведення, відповідно до п. 2 якого облік доходів і витрат ведеться в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі засобами Електронного кабінету у порядку, встановленому законодавством.
Частиною першою ст. 164 прим. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року № 8073-Х із змінами та доповненнями (далі – КУпАП), зокрема, визначено, що неведення обліку або неналежне ведення обліку доходів і витрат, для яких законами України встановлено обов’язкову форму обліку, – тягне за собою попередження або накладення штрафу у розмірі від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дії, передбачені частиною першою ст. 164 прим. 1 КУпАП, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Враховуючи викладене, за неведення обліку доходів і витрат в паперовому та/або електронному вигляді фізична особа – підприємець на загальній системі оподаткування притягується до адміністративної відповідальності.
Коли відомості, зазначені в одноразовій добровільній декларації,
не можуть бути використані в перевірках
Відповідно до п. 16 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – Кодекс) одноразові (спеціальні) добровільні декларації (далі – Декларація), а також відомості, що містяться в них, не можуть бути використані в розслідуваннях та/або перевірках стосовно декларанта, а також як докази у кримінальних провадженнях, справах про адміністративні правопорушення, цивільних та адміністративних справах (у межах складу та вартості активів, зазначених в Декларації як об’єкт і база для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування).
Положення абзацу першого п. 16 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу не застосовуються у разі, якщо декларант, починаючи з 2010 року, є чи був членом сім’ї першого та другого ступенів споріднення, відповідно до п.п. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, особи, визначеної абзацом третім п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу, крім випадку притягнення такої особи до кримінальної відповідальності за ст.ст. 212 та 212 прим. 1 (щодо зобов’язань декларанта як фізичної особи або фізичної особи – підприємця) Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року № 2341-ІІІ із змінами та доповненнями (далі – ККУ) щодо активів фізичної особи (у межах складу та вартості), які зазначені в Декларації, або відповідними державними органами встановлено, що набуття активів, зазначених в Декларації, містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 прим. 5 ККУ, або такі активи підлягають стягненню як необґрунтовані в порядку, встановленому главою 12 розд. III Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV із змінами та доповненнями. У разі винесення судом рішення, що набрало законної сили, про визнання активів, зазначених в Декларації, необґрунтованими та їх стягнення у дохід держави або винесення вироку суду щодо конфіскації або спеціальної конфіскації таких активів сплачений декларантом збір з одноразового (спеціального) добровільного декларування (далі – Збір) не повертається.
Активи фізичної особи (у межах складу та вартості), які зазначено у поданій Декларації, та відповідно сплачений Збір декларантом у повному обсязі суми Збору у встановлених підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу порядку, строки та розмірі, а також Декларація не можуть бути використані як підстава для відкриття кримінального провадження, кваліфікованого за ст.ст. 212 та 212 прим. 1 ККУ, або повідомлення про адміністративне правопорушення, передбачене ст.ст. 155 прим. 1, 162, 162 прим. 1, 163 прим. 1 (щодо самозайнятої особи), 163 прим. 2 (щодо самозайнятої особи в частині сплати єдиного податку та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування), 163 прим. 4 ( щодо самозайнятої особи), 163 прим. 15 (щодо самозайнятої особи), 164 (щодо самозайнятої особи), 164 прим. 1, 164 прим. 2 (щодо самозайнятої особи), 165 прим. 1 (щодо самозайнятої особи), 166 прим. 6 (щодо самозайнятої особи) Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року № 8073-Х із змінами та доповненнями, або як доказ визнання декларантом факту вчинення ним зазначених у абзаці третьому п. 16 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» правопорушень чи визнання ним вини у вчиненні зазначених у цьому абзаці правопорушень.
Отже, відомості, які зазначені декларантом у Декларації не можуть бути використані в розслідуваннях та/або перевірках стосовно декларанта, крім випадків, визначених п. 16 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу.
Коли відомості, зазначені в одноразовій добровільній декларації,
не можуть бути використані в перевірках
Відповідно до п. 16 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – Кодекс) одноразові (спеціальні) добровільні декларації (далі – Декларація), а також відомості, що містяться в них, не можуть бути використані в розслідуваннях та/або перевірках стосовно декларанта, а також як докази у кримінальних провадженнях, справах про адміністративні правопорушення, цивільних та адміністративних справах (у межах складу та вартості активів, зазначених в Декларації як об’єкт і база для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування).
Положення абзацу першого п. 16 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу не застосовуються у разі, якщо декларант, починаючи з 2010 року, є чи був членом сім’ї першого та другого ступенів споріднення, відповідно до п.п. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, особи, визначеної абзацом третім п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу, крім випадку притягнення такої особи до кримінальної відповідальності за ст.ст. 212 та 212 прим. 1 (щодо зобов’язань декларанта як фізичної особи або фізичної особи – підприємця) Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року № 2341-ІІІ із змінами та доповненнями (далі – ККУ) щодо активів фізичної особи (у межах складу та вартості), які зазначені в Декларації, або відповідними державними органами встановлено, що набуття активів, зазначених в Декларації, містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 прим. 5 ККУ, або такі активи підлягають стягненню як необґрунтовані в порядку, встановленому главою 12 розд. III Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV із змінами та доповненнями. У разі винесення судом рішення, що набрало законної сили, про визнання активів, зазначених в Декларації, необґрунтованими та їх стягнення у дохід держави або винесення вироку суду щодо конфіскації або спеціальної конфіскації таких активів сплачений декларантом збір з одноразового (спеціального) добровільного декларування (далі – Збір) не повертається.
Активи фізичної особи (у межах складу та вартості), які зазначено у поданій Декларації, та відповідно сплачений Збір декларантом у повному обсязі суми Збору у встановлених підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу порядку, строки та розмірі, а також Декларація не можуть бути використані як підстава для відкриття кримінального провадження, кваліфікованого за ст.ст. 212 та 212 прим. 1 ККУ, або повідомлення про адміністративне правопорушення, передбачене ст.ст. 155 прим. 1, 162, 162 прим. 1, 163 прим. 1 (щодо самозайнятої особи), 163 прим. 2 (щодо самозайнятої особи в частині сплати єдиного податку та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування), 163 прим. 4 ( щодо самозайнятої особи), 163 прим. 15 (щодо самозайнятої особи), 164 (щодо самозайнятої особи), 164 прим. 1, 164 прим. 2 (щодо самозайнятої особи), 165 прим. 1 (щодо самозайнятої особи), 166 прим. 6 (щодо самозайнятої особи) Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року № 8073-Х із змінами та доповненнями, або як доказ визнання декларантом факту вчинення ним зазначених у абзаці третьому п. 16 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» правопорушень чи визнання ним вини у вчиненні зазначених у цьому абзаці правопорушень.
Отже, відомості, які зазначені декларантом у Декларації не можуть бути використані в розслідуваннях та/або перевірках стосовно декларанта, крім випадків, визначених п. 16 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу.
Коли відомості, зазначені в одноразовій добровільній декларації,
не можуть бути використані в перевірках
Відповідно до п. 16 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – Кодекс) одноразові (спеціальні) добровільні декларації (далі – Декларація), а також відомості, що містяться в них, не можуть бути використані в розслідуваннях та/або перевірках стосовно декларанта, а також як докази у кримінальних провадженнях, справах про адміністративні правопорушення, цивільних та адміністративних справах (у межах складу та вартості активів, зазначених в Декларації як об’єкт і база для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування).
Положення абзацу першого п. 16 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу не застосовуються у разі, якщо декларант, починаючи з 2010 року, є чи був членом сім’ї першого та другого ступенів споріднення, відповідно до п.п. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, особи, визначеної абзацом третім п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу, крім випадку притягнення такої особи до кримінальної відповідальності за ст.ст. 212 та 212 прим. 1 (щодо зобов’язань декларанта як фізичної особи або фізичної особи – підприємця) Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року № 2341-ІІІ із змінами та доповненнями (далі – ККУ) щодо активів фізичної особи (у межах складу та вартості), які зазначені в Декларації, або відповідними державними органами встановлено, що набуття активів, зазначених в Декларації, містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 прим. 5 ККУ, або такі активи підлягають стягненню як необґрунтовані в порядку, встановленому главою 12 розд. III Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV із змінами та доповненнями. У разі винесення судом рішення, що набрало законної сили, про визнання активів, зазначених в Декларації, необґрунтованими та їх стягнення у дохід держави або винесення вироку суду щодо конфіскації або спеціальної конфіскації таких активів сплачений декларантом збір з одноразового (спеціального) добровільного декларування (далі – Збір) не повертається.
Активи фізичної особи (у межах складу та вартості), які зазначено у поданій Декларації, та відповідно сплачений Збір декларантом у повному обсязі суми Збору у встановлених підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу порядку, строки та розмірі, а також Декларація не можуть бути використані як підстава для відкриття кримінального провадження, кваліфікованого за ст.ст. 212 та 212 прим. 1 ККУ, або повідомлення про адміністративне правопорушення, передбачене ст.ст. 155 прим. 1, 162, 162 прим. 1, 163 прим. 1 (щодо самозайнятої особи), 163 прим. 2 (щодо самозайнятої особи в частині сплати єдиного податку та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування), 163 прим. 4 ( щодо самозайнятої особи), 163 прим. 15 (щодо самозайнятої особи), 164 (щодо самозайнятої особи), 164 прим. 1, 164 прим. 2 (щодо самозайнятої особи), 165 прим. 1 (щодо самозайнятої особи), 166 прим. 6 (щодо самозайнятої особи) Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року № 8073-Х із змінами та доповненнями, або як доказ визнання декларантом факту вчинення ним зазначених у абзаці третьому п. 16 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» правопорушень чи визнання ним вини у вчиненні зазначених у цьому абзаці правопорушень.
Отже, відомості, які зазначені декларантом у Декларації не можуть бути використані в розслідуваннях та/або перевірках стосовно декларанта, крім випадків, визначених п. 16 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу.
Коли відомості, зазначені в одноразовій добровільній декларації,
не можуть бути використані в перевірках
Відповідно до п. 16 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – Кодекс) одноразові (спеціальні) добровільні декларації (далі – Декларація), а також відомості, що містяться в них, не можуть бути використані в розслідуваннях та/або перевірках стосовно декларанта, а також як докази у кримінальних провадженнях, справах про адміністративні правопорушення, цивільних та адміністративних справах (у межах складу та вартості активів, зазначених в Декларації як об’єкт і база для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування).
Положення абзацу першого п. 16 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу не застосовуються у разі, якщо декларант, починаючи з 2010 року, є чи був членом сім’ї першого та другого ступенів споріднення, відповідно до п.п. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, особи, визначеної абзацом третім п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу, крім випадку притягнення такої особи до кримінальної відповідальності за ст.ст. 212 та 212 прим. 1 (щодо зобов’язань декларанта як фізичної особи або фізичної особи – підприємця) Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року № 2341-ІІІ із змінами та доповненнями (далі – ККУ) щодо активів фізичної особи (у межах складу та вартості), які зазначені в Декларації, або відповідними державними органами встановлено, що набуття активів, зазначених в Декларації, містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 прим. 5 ККУ, або такі активи підлягають стягненню як необґрунтовані в порядку, встановленому главою 12 розд. III Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV із змінами та доповненнями. У разі винесення судом рішення, що набрало законної сили, про визнання активів, зазначених в Декларації, необґрунтованими та їх стягнення у дохід держави або винесення вироку суду щодо конфіскації або спеціальної конфіскації таких активів сплачений декларантом збір з одноразового (спеціального) добровільного декларування (далі – Збір) не повертається.
Активи фізичної особи (у межах складу та вартості), які зазначено у поданій Декларації, та відповідно сплачений Збір декларантом у повному обсязі суми Збору у встановлених підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу порядку, строки та розмірі, а також Декларація не можуть бути використані як підстава для відкриття кримінального провадження, кваліфікованого за ст.ст. 212 та 212 прим. 1 ККУ, або повідомлення про адміністративне правопорушення, передбачене ст.ст. 155 прим. 1, 162, 162 прим. 1, 163 прим. 1 (щодо самозайнятої особи), 163 прим. 2 (щодо самозайнятої особи в частині сплати єдиного податку та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування), 163 прим. 4 ( щодо самозайнятої особи), 163 прим. 15 (щодо самозайнятої особи), 164 (щодо самозайнятої особи), 164 прим. 1, 164 прим. 2 (щодо самозайнятої особи), 165 прим. 1 (щодо самозайнятої особи), 166 прим. 6 (щодо самозайнятої особи) Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року № 8073-Х із змінами та доповненнями, або як доказ визнання декларантом факту вчинення ним зазначених у абзаці третьому п. 16 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» правопорушень чи визнання ним вини у вчиненні зазначених у цьому абзаці правопорушень.
Отже, відомості, які зазначені декларантом у Декларації не можуть бути використані в розслідуваннях та/або перевірках стосовно декларанта, крім випадків, визначених п. 16 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Кодексу.
Чи є підставою для відмови в реєстрації акцизної накладної перевищення обсягу реалізованого пального над загальною місткістю ємності (секцій) пересувного акцизного складу?
Відповідно до п. 231.1. ст. 231 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями акцизні склади та акцизні склади пересувні утворюються з метою підвищення ефективності роботи із запобігання та боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, пального, посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходження до бюджету акцизного податку.
Враховуючи положення п. 14 Порядку електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року № 408 «Деякі питання електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового» транспортні засоби реєструються в системі електронного адміністрування та реалізації пального, як акцизні склади пересувні, автоматично у разі, коли такі транспортні засоби зазначені в акцизних накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі акцизних накладних, складених на операції, під час здійснення яких переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий у таких транспортних засобах, зокрема згідно з даними акцизної накладної, складеної в одному примірнику на підставі даних відповідної митної декларації платником акцизного податку, який ввозить пальне або спирт етиловий на митну територію України. При зазначені транспортного засобу (пересувний акцизний склад) в акцизній накладній обов’язково вказується загальна місткість ємності (секцій), м. куб.
У разі зміни температури повітря, змінюється обсяг пального, який завантажується в такий транспортний засіб, а не об’єм транспортного засобу. Крім цього, відповідно до норм Порядку приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України що затверджений наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155, цистерна може бути заповнена пальним на 0,2 відс. менше від її загального об’єму.
Отже, у разі складання акцизної накладної з обсягом пального, який перевищує загальну місткість ємності (секцій) пересувного акцизного складу, у її реєстрації буде відмовлено.
Яким чином можна виправити помилково проведену через РРО операцію «службове внесення» у т.ч. якщо СГ не виправив таку помилку протягом робочого дня?
Згідно з п. 6 розд. III Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2016 № 547 із змінами та доповненнями (далі – Порядок), внесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватися через реєстратор розрахункових операцій (далі – РРО) з використанням операцій «службове внесення» та «службова видача», якщо такі внесення чи видача не пов’язані з проведенням розрахункових операцій, зокрема:
операція «службове внесення» використовується для реєстрації суми готівки, яка зберігається на місці проведення розрахунків на момент реєстрації першої розрахункової операції, що проводиться після виконання Z-звіту.
Пунктами 7 та 8 розд. III Порядку визначено, що реєстрація видачі коштів у разі повернення товару (відмови від послуги, прийняття цінностей під заставу, виплати виграшів у державні лотереї та в інших випадках) або скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку здійснюється шляхом реєстрації від’ємної суми.
При цьому забороняється реєструвати через РРО від’ємні суми з використанням операції «сторно».
Якщо сума коштів, виданих при поверненні товару чи рекомпенсації раніше оплаченої послуги, перевищує 100 грн., матеріально відповідальна особа господарської одиниці або особа, яка безпосередньо здійснює розрахунки, повинна скласти акт про видачу коштів. В акті необхідно зазначити дані документа, що встановлює особу покупця, який повертає товар (відмовляється від послуги), відомості про товар (послугу), суму виданих коштів, номер, дату і час видачі розрахункового документа, який підтверджує купівлю товару (отримання послуги).
Такий самий акт складається під час скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку або помилково вибраної форми оплати (готівка, картка, кредит тощо). В акті зазначаються дані про помилкову суму та реквізити розрахункового документа.
Акти про видачу коштів та акти про скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку, помилкової форми оплати зберігаються протягом трьох років. При цьому суб’єкт господарювання зобов’язаний надати зазначені акти контролюючим органам під час проведення перевірки.
Враховуючи викладене, у разі помилково проведеної через РРО операції «службове внесення» необхідно до закінчення робочого дня здійснити дії визначені пп. 7 та 8 розд. III Порядку.
При цьому чинним законодавством не передбачено механізму виправлення помилково проведеної через РРО операції «службове внесення» на наступний день.
