Селищенська громада
Черкаська область, Звенигородський район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Історична довідка

ПЕТРУШКИ-МАЛЬОВНИЧЕ СЕЛО НА ЧЕРКАЩИНІ!!

Серед мальовничої природи розкинулось красиве і чепурне село Петрушки.

Попід дорогою в рядок вистроїлись впорядковані будинки, до городів підступає могутній ліс з великими соснами та дубами.Далі дорога веде вглиб села, де між високими, наче гори, пагорбами, ховаються яри з невеличкими долинами.

Назва села походить від першого поселенця на ім'я Петро-Петруха.Існує і інша версія: колись на цій місцевості височіли великі скелясті пагорби, а ім'я Петро походить від грецького слова "Петрос"- тобто камінь.

Належало село до Корсунської волості Богуславського району і підпорядковувалось князю Лопухіну. У селі була церква Преображення господнього.На річці Гайдучці був млин, в селі працював магазин з продажу гарячого вина і пива.Селяни займались землеробством, вирощуванням великої рогатої худоби,вівчарством, бджільництвом, мали городи, садки і вважались людьми середнього достатку. У 1925 році в селі була найбільша за його історію кількість дворів-354 та найбільша кількість жителів- 1751. Зараз залишається тенденція до зменшення населення.На сьогодні у селі проживає 373 особи.

В сторінку історії села Петрушки вписані події 1905-1907 років, коли Петрушки були в епіцентрі страйку сільськогосподарських робітників з навколишніх сіл.

Під час подій Української Революції 1917-1921 років за селом Петрушки 10 червня 1918 року відбувся бій "Вільного козацтва" учасників Звенигородсько- Таращанського повстання з німецькими окупаційними військами. Один з німецьких загонів був обстріляний.Тут німцями були затримані два повстанці, яких вони розстріляли.

В роки Великої Вітчизняної війни під час окупації в селі з серпня 1942 року до лютого 1944 року діяла підпільна організація.На фронт із села Петрушки пішло 257 чоловік, з воєнних доріг не повернулося 182 наших односельчан.На їх честь в центрі села споруджено обеліск. 230 петрущан за героїчні подвиги було нагороджено орденами та медалями.А житель села Руденко Михайло Климович за мужність і героїзм проявлений при форсуванні річки Прут отримав найвищу урядову нагороду - Золоту Зірку Героя Радянського Союзу.

Після военного лихоліття наші працьовиті земляки відбудовували село і продовжили трудову діяльність у колгоспі імені Калініна, який був розташований на території села.

Йдуть роки, змінюється життя, змінилось з часом і село Петрушки.Колись центр села був за декілька кілометрів вглиб села.Там знаходилась школа, клуб, бібліотека, магазин.З часом центр перемістився ближче до асфальтованої дороги.Тут були побудовані магазин, фельдшерсько-акушерський пункт, адмінбудівля.  Сюди ж були перенесені клуб, бібліотека, донедавна працювало відділення поштового зв'язку.

Сьогодні на території села  з 2009 року працює інкубатор"Інкуба, який створює робочі місця для місцевих жителів.Також на території села знаходиться товариство людей з обмеженими можливостями "Повір у себе".Члени товариства вдихнули нове життя у старе приміщення колишнього дитячого садка і обрали це місце саме через чисте повітря та чудову природу.

Багата і різноманітна природа зачаровує всіх хто приїжджає до нашого села.Любителів тихого полювання приваблюють поїздки до лісу по гриби та ягоди. Ліс простягається на декілька кілометрів, саме те що треба для любителів піших та вело прогулянок.У лісі можна побачити пам'ятку природи місцевого значення дерево "Ялини звичайної", вік якої близько двохсот років.

Якщо вам  до вподоби схили та горби, то ви можете завітати у наші" Петрушанські Карпати".Так місцеві жителі називають пагорби схилів і ярів,  які весною вкриваються ніжними первоцвітами, а влітку буяють різнобарв'ям  пахучих трав та свіжістю зелені. Якщо піднятись на гору, яка має назву Паланка,то назустріч вам визирне зелене поле за яким видніється сусіднє село Переможенці.

Окрасою нашого села є ставок, який знаходиться в центрі Петрушок. Кучеряві верби, що полощуть віти у ставі  і тихий шелест зеленого очерету не можуть не заворожити.А біля самого берега гойдаються на хвилі наші красені-лебеді, які зовсім не бояться людей, бо місцеві жителі їх бережуть і підгодовують.В спекотний день ставок приваблює до себе чимало людей, адже це чудове  місце відпочинку з піщаним пляжем і зеленим бережком.

Через дорогу від ставка милує око зелений луг, який розділений навпіл звивистою річкою, яка має назву Гайдучка.На лузі можна часто зустріти ще одних місцевих жителів, поважних лелек.Минулої зими один лелека залишився зимувати біля ставка, так йому сподобались смачні карасики, якими його підгодовував  орендатор ставка Сміян Юрій.Він  же дав йому ім'я Жужа.

Якщо ви полюбляєте рибалити в тиші і на самоті то можна відвідати ще один став, що має назву Попівський.Став утопає в заростях осоки і лепехи  і знаходиться між двома пагорбами.Таку назву він отримав,бо колись поруч знаходилась церква і жив місцевий священик.

Тут розквітають найгарніші квіти

Тут найясніше в світі сонце світить

Тут дзвінко пісню соловей співає

А став у пишних вербах утопає

Тут у садках і яблуні, і груші

І зветься це село ПЕТРУШКИ.

 

   c.Миропілля

Миропілля — невеличке, але неповторне і мальовниче село. Цей куточок нашої землі, вартий того, щоб ми з вами знали його славну історію, яка вписує свою яскраву сторінку у наше сьогодення.

За археологічними даними поблизу села виявлено 5 курганів та поселення трипільської культури, яке розвивалося протягом IV— III тис. до н.е. На території с. Миропілля відкрито і поселення часів Київської Русі, яке являє собою кругле городище 130 метрів периметром.

 

Село відоме з ХVІІІ століття, але точна дата його заснування невідома. За народною етимологією, його назва походить від слів «мир» і «поле», тобто мирне поселення серед поля. Краєзнавець Михайло Масло стверджує, що після Андрусівського перемир’я між Росією та Польщею була утворена нейтральна зона, яку не мали права переходити ні Росія, ні Польща або заселяти зону з обох сторін. Отож, виникли такі поняття, як мирне поле, гуляй-поле і т.д. Назви населених пунктів, урочищ збереглися на багато століть до наших днів. Краєзнавець Костянтин Ворошило пропонує свою версію, що можливо, назва утворена від слів «мир» і «пілля» (поле), що має початкове значення поле, земельні угіддя, які належали не одному власнику, а всій громаді. А ще назва могла бути занесена із-за Дніпра переселенцями. Проте існує й інша версія, яка стверджує, що поселення заснував польський пан Миропільський.

Відомі дані про власників села. З 1804 року до 1882 року село належало графині Літте (уродженій Енгельгардт), яке вона отримала в спадок від князя Потьомкіна.

   Жителі потерпали під час голодомору 1932 – 1933 рр., тоді в селі померло 61 особа.

З липня 1941 року до лютого 1944 року Миропілля було під німецько-фашистською окупацією. На фронтах Другої Світової війни загинуло 22 особи. У братській могилі поховано 33 радянські воїни. Обеліск Слави встановлений 1952 року.

В  селі проживають працівники сільського господарства нагороджені орденами: тракторист Вовк Степан Микитович – орденом «Знак Пошани», тракторист Кутовенко Іван Лукович – орденом «Знак Пошани», доярка Іщенко Тетяна Іванівна – орденом Трудової Слави.

 

Хтось скаже-село не престижно,

Село є село,це не місто

Відповімо ми всім в одночас-

В Миропілля приїзжайте до нас.